Театральна історія Лодзі має тривалий та цікавий шлях. Активний розвиток театрів наприкінці 19 – на початку 20 століття ознаменував нову еру культурного життя міста. Однак у наш час мало хто знає, з чого все починалося.
Театр „Paradyż” у Лодзі — це історичний символ міста, який був найстарішим театром і одним із перших заїжджих дворів на його території. Він розташовувався на вулиці Пьотрковській, 175, де зараз збереглися залишки найстарішого громадського парку міста, пише сайт lodz-trend.eu.
Заснування і перші роки діяльності театру „Paradyż”
Історія театру „Paradyż” починається в далекому 1827 році, коли його початки було закладено з ініціативи Яна Адамовського, власника шинку на Ринку Нового Міста (у наші дні це площа Вольності, 9), який спочатку збудував дерев’яну прибудову з ґонтовою покрівлею, гостьовими кімнатами, боулінгом і підвалом для вин.
Через два роки, у 1829-му, на цьому місці постали кам’яний будинок з господарськими спорудами та оформлений у англійському стилі прогулянковий парк позаду нього. Назву „Paradyż” (що означає „рай”) дав йому сам Адамовський. У 1834 році власність перейшла до Генрієти Генчлової, яка, не приділяючи достатньо уваги об’єкту, не змогла його розвивати. Проте після одруження з Міхалом Кунклем догляд за садом поліпшився, а Кункель заснував елегантний ресторан і добудував нові споруди.
Перетворення на першу театральну сцену Лодзі
У середині XIX століття „Paradyż” перетворився на першу театральну сцену Лодзі. У цей період співвласник закладу, Август Генчель, запросив до міста відомого темношкірого актора Айру Олдріджа, який здобув славу ролями в шекспірівських трагедіях „Отелло” та „Макбет”. Він вважався одним з найвизначніших інтерпретаторів Шекспіра, що розкривав на театральній сцені гуманістичний зміст трагедій видатного письменника. До того ж Олджідж мав виняткову здатність до перевтілення, застосовуючи для посилення ефекту якісний грим.
У ці роки Айрі Олдрідж, позбавлений можливості виступати у США, здійснив тривалу гастрольну поїздку країнами континентальної Європи. Гастролював Німеччиною, виступав у Сербії та Російській імперії. Після виступу у Лодзі актор хотів повернутися до США, де закінчилася громадянська війна, але це здійснити йому так і не судилося.
Однак подорож виявилася останньою в житті актора: він захворів на пневмонію і помер у Лодзі в будинку Міхала Кункля. Похований Олдрідж на Старому цвинтарі в євангелічній частині міста. Його останки залишаються спочивати у Польщі.
Що цікаво, Олдрідж товаришував з українським письменником Тарасом Шевченком, зокрема через свою любов до мистецтва.
30 і 31 липня 1887 року на сцені „Paradyża” виступав кубинський скрипаль Клаудіо Хосе Домінго Бриндіс-де-Салас-і-Гаррі́до, якого називали одним із найталановитіших виконавців свого часу. Місцева преса того часу відзначила захопленість публіки, яка віддавала йому більше оплесків, ніж іншим відомим музикантам.
Як театр „Paradyż” назавжди відійшов у забуття
Театр із будинком заїзду функціонував до 1910 року. У період з 1911 по 1914 роки його замінила чотириповерхова кам’яниця, спроєктована Станіславом Йозефом Ландау за замовленням Оттона Івана Шульца. Будівля вирізнялася мансардним дахом, двома виступаючими вікнами із декоративними шатрами, балконами з кованими огорожами та фронтоном над входом.
У 1927 році на території за будинком організували Інститут лікування радієм. Ця клініка особлива тим, що вона стала першою в Польщі подібного типу. Заснувало установу Лодзьке товариство боротьби з раком.
Остаточно всі залишки театру за адресою вулиця Пьотрковська було знесено у 1977 році, після чого тут не залишилося жодних уламків споруди чи театральних предметів.
На місці розташування театру у наші розміщена будівля Управління доріг і транспорту. Єдиною живою згадкою про „Paradyż” залишаються вікові дуби, що ростуть нині по алеї Тадеуша Костюшки. Саме вони бережуть столітню історію локації, яка свого часу стала першою театральною ареною Лодзі й знайомила місцевих мешканців з новим для них мистецтвом.
У 2014 році за ініціативою американки Барбари Джонсон-Вільямс та Ельжбети Чарнецької зі Спілки шанувальників культури off-Kultura („SMoK”) на фасаді кам’яниці, що стоїть на місці колишнього театру, відкрили меморіальну дошку. Саме ця пам’ятка у наш час нагадує про Айру Олдріджа та взагалі існування театру „Paradyż” у Лодзі. Все інше назавжди відійшло у забуття разом з місцем, де колись вирувало культурне життя в місті.
Таким чином, театр „Paradyż” не лише був культурним осередком міста, а й місцем, де поєднувалися мистецтво, історія та пам’ять про важливі персоналії та події Лодзі XIX–XX століть. Попри те, що більше на мапі міста немає театру з такою назвою, саме він став одним із важливих поштовхів до розвитку театрального мистецтва у Лодзі й надихнув багатьох послідовників продовжити мистецьку справу й плекати її здобутки.
