Один з найстаріших у Лодзі: історія легендарного кінотеатру “Татри”

Історія Лодзі тісно переплітається з історією розвитку польського кінематографу. Так, завдяки активному розвитку кіно та діяльності місцевої кіношколи, у місті здавна шанують цей мистецький жанр. Тож не дивно, що тут працює низка кінотеатрів, найдавніші з яких було засновано ще наприкінці дев’ятнадцятого – на початку двадцятого століть, пише сайт lodz-trend.eu

Один з найстаріших кінотеатрів Лодзі – це кінотеатр “Татри”, що на вулиці Сенкевича. Чим він особливий, цікаві факти з його історії та діяльності – читайте у матеріалі нижче. 

Початок історії кінозалу 

Початок історії “Татри” – це початок двадцятого століття, далекий 1907-й, коли кіно у світі та у Польщі набирає обертів та популярності. Саме у той час у багатьох польських містах відкриваються масово такі заклади, аби забезпечити потреби у культурному дозвіллі населення. 

Очікуючи на успішну кар’єру та розвиток своєї справи, двоє амбітних місцевих чоловіків Оскар Кулавінський та Густав Мюнкер вирішили перетворити місце колишнього танцювального залу кінотеатр. Краще приміщення годі було шукати – тут було вдосталь місця для розміщення спеціальної техніки та глядацьких крісел, та й будинок, де почав працювати кінотеатр, розташувався на вулиці, яка була однією з найважливіших у колишньому районі Середмістя Лодзі. 

Практично зі стартом роботи кінотеатр “Татри” став одним з найпопулярніших закладів такого типу у Лодзі. Дехто вважає, що це завдяки “особливому” репертуару, в якому були нотки порнографії, еротики. Таку думку поділяють не усі, однак у той час у Лодзі навіть спалахнув гучний скандал довкола кінотеатру та місцевими християнами, які відвідували храм неподалік закладу. 

Робота кінотеатру у роки Першої світової війни 

У 1910-му році кінотеатр змінив власника – ним став російський купець Бенедикт Заржицький. Одразу після отримання кінозалу у власність той вирішив змінити назву закладу – вочевидь, аби привернути увагу глядачів та заохотити відвідувати його. Відтоді кінозал називався “Мулен Руж” – так називається класичне кабаре у Парижі, одна з найбільших цікавинок французької столиці, про яку було знято навіть окремий фільм у 2001-му році. 

Недовго судилося пропрацювати під новою назвою. Розпочалася Перша світова війна, тож кінотеатр призупинив діяльність, та зміг її відновити тільки у 1920-му році, вкотре змінивши назву (цього разу заклад називався “Швейцарська долина”). 

В ті роки кінотеатр наче отримав нове життя. Нові власники подбали про належний репертуар, а також недорогу вартість квитків. Частенько відвідували кінозал представники Кооперативу державних, міських і громадських робітників, для яких зробили велику знижку. 

Ще однією особливістю роботи кінотеатру у ті роки був такий званий “літній” кінозал. У саду біля закладу розгортали у теплий період року кіносеанси під відкритим небом, тож мешканці Лодзі мали змогу культурно відпочити та насолодитися переглядом стрічок на свіжому повітрі. 

Модернізація та старт показу звукових фільмів 

Весь цей час кінотеатр працював з репертуаром так званого “німого” кіно, і тільки на початку тридцятих років тут почали впроваджувати технічні можливості заради трансляції звукового кіно. Це була нова ера у світовому кінематографі та нова сторінка життя кінотеатру “Татри” у Лодзі. 

Все складалося доволі сприятливо для розвитку закладу. Нові власники з ентузіазмом взялися за його оновлення, зробивши великі інвестиції у модернізацію кінозалу та плануючи отримувати зі своєї справи хороший прибуток. Тим не менше, міжвоєнні роки були доволі складними, тож з фінансової точки зору кінотеатр, попри нові впровадження та оновлення, не виправдав себе. У ті ж роки суттєво загострився конфлікт між вищезгаданими християнами з місцевого храму, які почали скаржитися на значний шум у літньому кінотеатрі, через що літні сеанси довелося і зовсім припинити, втрачаючи при цьому великі кошти та значну кількість глядачів. 

Через деякий час після гучного скандалу розпочалася Друга світова війна, польські міста швидко окупували німецькі війська. Така ж доля чекала на Лодзь – у ті роки кінозал потрапив у руки німців, які перейменували його та транслювали тут свої пропагандистські фільми та сюжети.  

Подальші роки діяльності кінотеатру 

Після завершення Другої світової війни до кінозалу повернулася назва “Татри”. Суттєвим успіхом стало повернення дозволу на покази літніх сеансів у саду, де облаштували спеціальну альтанку з глядацькими місцями. Згодом альтанку у саду знесли, а натомість облаштували дерев’яні лавки та продовжували показ кіно у теплий період року.  

Кінотеатр продовжував свій розвиток, збагачуючи репертуар та можливості. У 1986-му році відбулася ще одна знакова подія для закладу – відкрилося друге приміщення кінозалу, що перетворило кінотеатр “Татри” у багатозальний кінотеатр. Для Лодзі на той час це було по-справжньому унікальне явище і “Татри” став першим кінозалом в місті, який міг похвалитися таким статусом.  

Ще за деякий час кінотеатр здобув новий статус – відтоді він вважався місцевою кіностудією, що виводило заклад на новий рівень розвитку та можливостей. Серед таких, зокрема, була можливість оглядати стрічки кінокомпанії “Wytwórnia Filmów Oświatowych”. Кінокомпанія стала однією з найвідоміших у всій Польщі, її було засновано ще в далекому 1950-му році у Лодзі з метою виробництва шкільних та навчальних фільмів, а також науково-популярних стрічок. Компанія стала єдиною в Польщі, яка зосереджена на виробництві науково-популярних фільмів для масової аудиторії. 

Новітня історія кінотеатру, або життя на зламі століть 

Кінець двадцятого століття – ще один нелегкий період для світового кінематографу та роботи кінотеатрів. У цей час кінотеатр “Татри” перебуває у скрутному фінансовому становищі та потребує суттєвого ремонту та реконструкції самого приміщення, де відбувалися покази фільмів.  

Тогочасним власникам кінозалу довелося суттєво скоротити кількість глядацьких місць. Так, якщо ще у вісімдесятих роках двадцятого століття тут було понад 500 місць, у цей час тут проводили покази лише в одній кімнаті, де всього було обладнано 208 крісел для відвідувачів. Як бачимо, справи йшли настільки погано, що кінозалу довелося врізати свої можливості наполовину. 

Нарікали глядачі “Татри” і на те, що технічний стан кінозалу в ті роки абсолютно не відповідав потребам часу та можливостям технологій. 

Кінотеатр опинився у руках єдиного власника – Даріуша Амброщика, він же був і єдиним його працівником. Наглядала за діяльністю та станом культурного закладу Маршальська канцелярія. Відбувалася робота і над збором коштів на реконструкцію кінозалу – згодом вдалося відремонтувати дах, однак на більше коштів не виділялося.  

У зимовий період кінотеатр і зовсім припинив працювати, ще згодом почав працювати тільки у вихідні дні. Кінопокази у “Татрі” продовжують відвідувати хіба що десяток постійних глядачів та ті, хто полюбляє атмосферу старих кінозалів, яка тут збереглася. Хоча репертуар і досі привертає увагу – тут практично завжди показують кіно, яке раніше ніколи ніде не транслювалося. 

Попри труднощі, кінотеатр “Татри” у Лодзі продовжує свою роботу та вважається одним із найдовше безперервно працюючих кінозалів в місті. 

Comments

.,.,.,.