Історія лодзького театру ім. Стефана Ярача

Театр ім. Стефана Ярача вважається одним із найстаріших у Лодзі. Його історія розпочалася в 1888 році з ініціативи актора та режисера Луціана Косцелецького. Спочатку актори цього театру ставили вистави на сцені одного із колишніх театрів Лодзі – «Вікторія». А у 1909 році театр перебрався на вулицю Цегляна, яка згодом була перейменована на честь Стефана Ярача. Сам театр був перейменований у 1949 році. За роки діяльності на сцені театру ім. Стефана Ярача був представлений різноманітний репертуар: від завжди актуальної класики до сучасних постановок, пише lodz-trend.eu.

Поява театру

Відомий багатьом лодзянам театр ім. Стефана Ярача був створений, як постійний театр міста в 1888 році з ініціативи актора та режисера Луціана Косцелецького. Як театральний актор він виступав у складі багатьох провінційних театральних груп. Зокрема, і в театральній трупі Юзефа Текселя – ініціатора заснування лодзького театру «Вікторія».

Сцена саме цього театру стала майданчиком для виступів акторів театру ім. Стефана Ярача, який тоді називали Польським або ще Міським. Давав вистави Польський театр і за межами «Вікторії», наприклад, на сцені «Великого театру» Фридерика Селліна, який з’явився у місті в 1901 році.

Після того, як у 1909 році пожежа вщент знищила будівлю театру «Вікторія» Міський театр перебрався в приміщення, яке знаходилося на вулиці Цегляна (сучасна Стефана Ярача).

Керівником театру став відомий польський актор, режисер та театральний діяч Олександр Зельверович. Впродовж 1908-1909 років він керував театром «Вікторія», однак після того, як приміщення закладу мистецтва згоріло, Зельверович був змушений шукати нове місце роботи.

Тож, у 1909 році він очолив Польський театр на вулиці Цегляній. Театральний сезон розпочався виставою «Прокляття» польського драматурга та поета Станіслава Виспянського. Подбав Зельверович і про те, аби на сцені Міського театру глядачі могли побачити класичний репертуар, а саме п’єси Вільяма Шекспіра, Олександра Фредро, Генріка Ібсена та інших.

Ставили також й легкі комедійні п’єси. Глядачі могли насолодитися постановками «Гордість нашого міста», «Темна пляма», «Білі павичі», «Жінка та клоун».

Останню виставу актори зіграли на сцені Польського театру ввечері 24 жовтня 1911 року, а після опівночі будівлю театру охопило полум’я. Приміщення закладу згоріло майже вщент, а в діяльності театру настала пауза. Свою роботу театр відновив уже після завершення Першої світової війни.

Діяльність Міського театру у міжвоєнні роки

Театральний сезон 1920-1921 років у Міському театрі минув під керівництвом Олександра Зельверовича. Режисер ставив на сцені польську класику, а також п’єси Вільяма Шекспіра та Мольєра. В репертуарі закладу мистецтва також була представлені і сучасна на той час польська драматургія, зокрема, п’єси Єжи Шанявського та Стефана Жеромського.

Міський театр набув широкої популярності за часів, коли ним керував Арнольд Шифман – театральний режисер, засновник Польського театру у Варшаві. Шифман очолив Лодзький театр у 1925 році. Паралельно театрал очолював Польський та Малий театри у Варшаві.

Впродовж 1925-1927 років на сцені Міського театру Шифман ставив вистави, які встигли полюбитися жителям Варшави. Лодзяни могли відвідати постановки п’єс Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі» та «Отелло», «Божественну комедію» Зигмунта Красінського, філософську п’єсу «Генріх IV» Луїджі Піранделло та постановку драми «Роза» Стефана Жеромського.

В цей час на сцені Міського театру грали відомі польські актори. Серед них були Казімєж Юноша-Стемповський, Юліуш Остерва, Стефан Ярач, чиє ім’я пізніше отримає театр, Олександр Венгерко, Юзеф Венгжин, Мечислава Цвикліньська, Кароліна Ірена Сольська та інші.

У 1930 році театр очолив відомий польський актор та театральний режисер Кароль Адвентович. Його наступницею стала польська актриса та режисерка Станіслава Висоцька. Вона очолювала Міський театр впродовж театрального сезону 1932-1933 років. Після неї управління театром перейняв режисер Казімєж Врочинський. Він очолював заклад мистецтва до квітня 1939 року.

В 1930-ті роки на сцені Міського театру глядачі могли побачити постановку драми «Мазепа» польського письменника Юліуша Словацького, постановку п’єси «Втеча перепілки» польського драматурга Стефана Жеромського, а також постановки Мольєра, Максима Горького, Генріка Шлетинського та інших.

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року театр припинив свою діяльність. Під час окупації Лодзі нацистами в приміщенні закладу працював німецький театр Ліцманштадт.

Післявоєнні роки та перейменування театру

Нова сторінка театру розпочалася у 1945 році після завершення Другої світової війни. Впродовж 1945-1949 років в приміщенні театру на вулиці Стефана Ярача працював Театр Війська Польського. Свою діяльність театр розпочав з постановки п’єси «Весілля» польського драматурга Станіслава Виспянського.

У 1946 році в театрі була започаткована Поетична сцена. В межах цієї ініціативи лодзькій публіці було представлено п’єсу «Електри» французького новеліста та драматурга Жана Жироду. Однак незабаром тодішнє комуністичне керівництво міста заборонило показ цієї вистави (після звільнення Польщі від нацистів вона опинилася у сфері впливу СРСР), а саму Поетичну сцену було ліквідовано.

Впродовж 1946-1949 років Театром Війська Польського керував польський театральний режисер та сценарист Леон Шиллер. За час його керівництва на сцені театру глядачі могли побачити постановки творів Вільяма Шекспіра, Мольєра, Фернандо де Рохаса, Фелікса-Лопе де Веги, Антона Чехова, Миколи Гоголя та інших.

Не вдавалося уникнути і постановок радянських п’єс, оскільки на той час в Польщі панівним напрямом в мистецтві був соціалістичний реалізм.

У 1949 році заклад культури був перейменований в театр ім. Стефана Ярача, а його новим очільником став польський театральний режисер та сценарист Іво Галл. На жаль, політична цензура не дозволила театралу втілити все задумане, тому 1952 року він покинув дану посаду.

В 50-60-х роках XX століття в репертуарі театру ім. Стефана Ярача були вистави світових класиків, а також політичні п’єси, комедійні та музичні вистави. У 1960-х роках на сцені театру поволі почала з’являтися сучасна західна драматургія.

Репертуар театру у 70-90-ті рр. XX ст.

У 1971 році директором театру став Ян Мацейовський. Того ж року в театрі ім. Стефана Ярача була відкрита Мала сцена.

В 1970-х роках відвідувачі театру могли побачити постановки творів Вільяма Шекспіра: «Гамлета», «Ромео та Джульєтта», «Генріх IV». Мацейовський також ставив польську романтичну драму, а на сцені театру грали відомі польські та європейські актори.

У 1979 році лодзький театр ім. Стефана Ярача очолив польський режисер, актор та сценарист Богдан Гусаковський. Він керував закладом впродовж 13 років. За час його керівництва театр ім. Стефана Ярача став одним із кращих театрів Польщі, а репертуар закладу, як писали театральні критики, «вирізнявся оригінальністю, сміливістю та провокативністю».

В репертуарі театру були твори Августа Стріндберга, Еліаса Канетті, Вітольда Гомбровича, Вільяма Шекспіра, твори польських класиків та інші.

А сучасна драматургія включала постановки: «Вихід» американської театральної письменниці Марші Норман (1983), «Гірки сльози Петри фон Кант» за мотивами п’єси Райнера Вернера Фассбіндера (1985), «Чунга» перуано-іспанського драматурга Маріо Варгаса Льоси (1991).

У 1992 році Богдан Гусаковський пішов з посади керівника театру ім. Стефана Ярача. Своїм наступником він призначив режисера та сценариста Вальдемара Заводзінського.

У 1990-х роках лодзька публіка могла побачити на сцені театру ім. Стефана Ярача інсценізації світової класики, а також сучасної польської та зарубіжної драми.

Comments

.,.,.,.